
У часи козацької доби Запорізька Січ була не лише військовим осередком, а й місцем, де зустрічались представники різних народів. До козацького війська часто вступали вояки з-за кордону — поляки, білоруси, молдавани, серби, болгари, московити та інші. Потрапивши на Січ, вони швидко ставали своїми, а їхнє походження відображалося у прізвиськах, які згодом перетворювались на справжні родові прізвища, пише Радіо Трек.
Такі назви збереглись донині й можуть розповісти про походження вашого роду краще за будь-які архіви.
Вихідців із Московії (пізнішої Росії) у козацькому війську було чимало. Їм давали прізвиська, що підкреслювали місце походження або службу в царських полках: Москаль, Москаленко, Москалець, Москалюк. Такі імена означали «той, хто прибув із Московії».
Також трапляються прізвища Донець — тобто воїн із Донського війська, Солдат, Солдатенко — людина, що служила у регулярному війську Російської імперії, або Торчанин, Болоховець — за назвами місцевостей.
Багато білорусів утікають на українські землі від утисків і шукають волі серед козаків. Звідси — прізвища, що вказують на географічне походження: Литвин, Литвиненко, Литвинчук, Литвинюк — усі вони означають «людина з Литви», тобто з території сучасної Білорусі чи Литви.
Також побутували імена Биховець, Кричевець, Мозирянин, Пінчук, Туровець, Турчин, Турчинець — вони напряму пов’язані з білоруськими містами Бихів, Кричев, Мозир, Пінськ, Турів.
Поляки теж нерідко приєднувалися до українських полків, особливо на Правобережжі. Їм надавали прізвища на кшталт: Лях, Ляшко, Ляшенко, Ляшок, Лящук, Ляховчин, Полулях — тобто «той, хто з польського роду».
Згодом з’явилися форми, які вказували на конкретні родові імена — Адамович, Казимиренко, Мазуренко. Такі прізвища часто зберігають у собі спогад про польську шляхетність або про службу в польських частинах.
На українських землях оселялися також вихідці з територій сучасних Литви та Латвії. Їхні прізвища зазвичай походили від назв міст або регіонів: Мєрєцкий — з містечка Мереч (нині Мяркіне в Литві), Вільня — від міста Вільнюс (у давнину — Вільно), а також Лотиш — тобто латвієць.
Ці люди часто були військовими або ремісниками, які осідали в українських поселеннях і швидко ставали частиною козацької громади.
Багато воїнів приходило з Молдови та Волощини (сучасна Румунія). Вони залишили по собі яскраві родові імена: Волошин, Мультяненко, Мунтян, Басарабей, Мирча, Радул, Пинтя.
Такі прізвища походять від назв історичних земель — Волощина, Мунтенія, Басарабія — або від популярних молдавських імен.
У XVIII столітті в Україну переселилося чимало сербів і болгар, які осідали на півдні — у Слов’яносербії, Херсонщині, Катеринославщині. Вони також ставали козаками й залишили по собі характерні прізвища: Сербин, Болгариненко, Милкович, Воксич, Думич, Капнич, Іртач.
У цих іменах чітко чути балканські корені, які збереглися в українських родах до сьогодні.
Сучасне українське прізвище — це не просто родова ознака, а справжня історична пам’ять. У ньому може бути зафіксовано, звідки прийшли ваші предки, ким вони були й навіть якою мовою колись говорили.
Тож якщо ваше прізвище має «іноземне» звучання — можливо, у вашому роду колись був козак, який прийшов із далеких земель, оселився в Україні та став її частиною назавжди.






